Четвер, 19 вересня 2019

Які ми стали

 

 

Найдивовижніше в майбутньому -
це думка про те,                                  
що наш час будуть називати
старими добрими часами.
 

 

  Усім привіт! Це наша постійна рубрика «Випускник», і я її кореспондент - Лавренюк Світлана. Сьогодні  тема нашої рубрики -  «Які ми стали». Роки йдуть, і ніхто з нас не молодіє, головне - встигнути запалити свій вогонь. У нас одна хвилина від юності до старості! Ми дізнаємось наскільки змінились випускники нашої школи від 1 по 11 класи.

 yaki my3

    Я вирішила поспілкуватись із ученицею 11 класу Марією Каплун:
- Розкажи,  будь ласка, що ти пам’ятаєш про свій перший клас.
- Я пам'ятаю, що коли мене приймали в школу, вирішували, яка вчителька стане моєю другою мамою, то Валентина Володимирівна задала мені задачку, яку я не змогла вирішити. З того часу я дала собі слово, що буду пізнавати все, намагатися вчитися гарно. Пам'ятаю свято Букварика, я була буквою "М", у першому  класі сиділа за партою з Надею Гейчук, о, а ще те, що розповідала віршика на 1 вересня, і уяви, навіть не збилася. Дуже дякую Валентині Володимирівні, бо зробила роки початкової школи незабутніми, на все життя запам'ятаються ті свята, які вона нам організовувала, її материнська любов та впевненість у нас.
- Які відчуття у тебе були перед першим класом? Можливо,  якісь страхи?
- Страхів не було, з нетерпінням чекала на свято знань, чекала на знайомство з новими друзями.
- Як ти думаєш, чи потрібно щось змінити у нашій школі?
- Я думаю, що у нас чудова школа! Проте, я б хотіла, щоб у нашій школі проводили уроки танців. Дуже хотілось би навчитися цього мистецтва вираження своїх емоцій.
- І останнє питання - чи пішла б ти в школу ще раз? І чому?
- Так, звичайно, пішла б, щоб знову зустріти своїх однокласників, друзів та вчителів. Знаю, хоча протягом цих 11 років було багато приємного, цікавого, але і були прикрі моменти, але ми всі залишилися друзями. Не знаю, що буду робити без витівок, без тієї буденності, яку ми ще зараз всі маємо.  Людина справді починає цінувати щось лише тоді, коли вона його втратить. Хочу всім побажати, щоб вони цінували те, що мають зараз, бо потім може бути пізно. Нашим класом ми здружилися, підтримуємо один одного, я можу бути серед моїх однокласників самою собою, можу не боятися заплакати чи голосно засміятися. Я знаю, що ці люди підтримають мене будь-коли. Бажаю, щоб кожен мав таких друзів.
- Дякую. Маріє,  за чудові відповіді!
- Немає за що!

 Наступним мої співбесідником був учень 11 класу Денис Рибачок:
- Денисе, розкажи, що ти пам’ятаєш про свої дні у першому класі. Можливо, якісь курйозні моменти?
- Як це було давно… Я пам’ятаю, коли мені вперше поставили 4 (по 5- ти бальній системі). Пам’ятаю сусідку по парті, яка постійно їла котлети і не ділилась. Ще пам’ятаю хлопчика, котрий частенько не доходив до туалету!
- Дуже смішні моменти. А який предмет тобі давався найважче у молодшій школі?
- Ну, напевно,  це було трудове навчання! У мене нічого не виходило, тому вчителька постійно кричала.
- Чи потрібно щось змінити у нашій школі?  Чи все так і залишити?
- Ну, хотілось би менше уроків!!! Їдальню потрібно змінити, і ще лавочки надворі поставити не завадило б.
- Що ж, було б непогано!
- А чи пішов би ти в школу іще раз?
- Ой, напевно ні. Вчитись знову це жорстоко, проте заради деяких моментів я був би готовий повернутись.
- Дуже дякую!

 yaki my1
 yaki my4

 Потім я вирішила поспілкуватись із Маргаритою Государською:
- Яким ти пам’ятаєш  своє перше вересня?
- Це було незабутньо! Усі були такі маленькі, такі кумедні. Пам’ятаю білі бантики, які мама зав’язувала мені в школу. І вчительку, яка завжди привітно посміхалась.
- Як ти вважаєш, чи потрібно ходити до школи?
- Так, звичайно! Адже школа - це наш другий дім! Це місце, де тебе розуміють, тут можна весело провести час і завести багато друзів.
- Кажуть, час  тече як вода. Ти з цим погоджуєшся?
- Так, цілком! Здається, ось нещодавно мама заплітала хвостики, а подивишся в дзеркало – ти розумієш, що ти вже доросла. Аж не віриться, що ми більше не першокласники, що ми вже залишаємо стіни нашої школи. Але які б ми не були - ми завжди залишимось дітьми, як для наших батьків, так і для вчителів!
- Ти вже готуєшся до випускного?
- Так, звичайно, як кожен випускник нашої школи! Але водночас так не хочеться іти. Усі ми так звикли до цієї школи, думаю кожен з нас буде сумувати і приходити сюди! Адже тут ми можемо бути самі собою!
- Ти пішла б у школу ще раз?
- Мабуть, пішла б, щоб ще раз пережити  всі дні шкільного життя, а воно прекрасне!!!
- Дякую за відповіді! Удачі тобі в майбутньому!
- Завжди рада!Дякую!

 Згодом я поспілкувалась із випускником нашої школи Назарчуком Юрієм:
- Якою ти пам’ятаєш свою першу вчительку?
- Моя перша вчителька – чудова людина! Вона завжди нас розуміла, ніколи не кричала і намагалась донести до нас свої знання. Мені аж дивно, скільки сили треба, щоб навчити нас  усіх, скільки терпіння і бажання. Низький їй уклін за усе, що вона робила у нашому житті!
- Як ти вважаєш, чи потрібно ходити до школи?
- Так, звичайно! Яке ж життя без неї!? Школа - це лише початковий етап у нашому житті!
- Якщо б тобі запропонували піти ще раз у школу, ти б погодився?
- Да! Адже університетське життя набагато важче за шкільне! А шкільні будні настільки чудово, що їх буде дуже не вистачати!
- Дякую за відповіді!
- Немає за що!

 yaki my5
 yaki my2

 І нарешті останньою моєю співбесідницею була  Тетяна Луковська:
- Тань, якою ти пам’ятаєш свою першу вчительку?
- Моя перша вчителька – Валентина Володимирівна. Я завжди пам’ятатиму її поради. Вона як ніхто інший відіграла важливу роль у моєму житті! Я дуже вдячна їй за це!
- Чи були у тебе якісь страхи у школі?
- Я дуже боялась запізнитись на урок, тому завжди поспішала і досі поспішаю в школу! Якось навіть прийшла так рано, що школа була ще закрита.
- Як ти вважаєш, чи дуже ти змінилась за ці 11 років?
- Ну да, підросла! Адже час не стоїть на місці. Звичайно ж,  змінилось моє ставлення до світу та людей, що мене оточують. Змінились також мої мрії, в дитинстві я могла мріяти лише про цукерки, або зустріч з Вінні - Пухом.
- Навіщо ходити в школу, як ти думаєш?
- Особисто мені подобається ходити в школу! Тут весело, чудові вчителі і багато друзів! Можна дізнатись багато цікавого. А ходити потрібно хоч би для того, щоб не було нудно дома.
- Якщо б  була нагода, ти пішла б ще раз у школу?
- Да! Тут весело і поруч багато друзів!
- Дякую за відповіді.

 На цій ноті й закінчується наша стаття. Було цікаво знати думки наших випускників. Час іде, і тут нічого не змінити. Цього року ідуть одні, наступного – інші, але наших випускників ми пам'ятатимемо завжди! Неважливо де вони знаходяться, у якій частині світу,  їхні сердечка завжди будуть  пам'ятати нашу школу!  І ми знатимемо напевне, що ці діти матимуть у житті те, що хочуть мати, адже наші вчителі дали їм основу!

colorbar