Позаду залишилась важка перша чверть… Літо нас зарядило своєю нестримною енергією, але її вистачило не надовго, та, на щастя, знову канікули. За цей короткий тиждень ми маємо набратись яскравих вражень на два місяці. Ну що ж, ВПЕРЕД!!!
        І ось довгоочікуваний понеділок, який відкриє перед нами один з найпрекрасніших куточків нашої України – Карпати. Кожна пора року в цих мальовничих горах красива і приваблива по-своєму, кожна з них має свої неповторні барви для карпатських лісів та полонин. Нам пощастило побувати тут в пору яскравих кольорів та незабутнього листопаду.
Кожна гора має свою витончену, особливу форму, наче вирізьблена майстерною рукою природи. Ми побували біля Кам’яної Багачки.
А ще ми побували біля величезного камінця, в його гігантських розмірах переконайтеся самі.
Ну, звичайно, ми як справжні туристи просто не змогли не піти в гори. Заплутані, вузенькі стежки привели нас до першої полонини, звідки все село Розтоки було видно, мов на долоні.
Не забарилася і перша вершина, вона нам далась нелегко, але ми мали набратися сил, щоб подолати наступні чотири вершини.
Справжніми рятівниками виявилися карпатські водопади, які втамували спрагу не одного туриста. Прямо з-під ніг тече настільки чиста вода, що не в кожній криниці така є.
Вперед нас підштовхувала думка про те, що на кінцевій зупинці нас чекає смачнюча У-У-УХА.
По дорозі нам трапилось дуже багато церков та капличок, вони зустрічалися навіть там, де майже немає людей. Так захоплює, коли мертву тишу, в якій стоять могутні Карпатські гори, порушує церковний дзвін.
Ми продовжуємо захоплюватися природою своєї країни і впевнені, що Україна була, є і буде краєм, де природа намалювала найчарівніші краєвиди, де залишила найголосистіших птахів, і найбезхмарніше небо. Ми можемо з гордістю сказати, що наш край достойний бути частиною великої  і прекрасної планети Земля!

     Відпочинок стане насправді цікавим та незабутнім, якщо ти проведеш його активно. Саме так, як зробили це ми!
     Кожен з нас з нетерпінням чекав коли зможе втекти подалі від дому та сірих шкільних буднів назустріч яскравим враженням та позитивним емоціям. На жаль, вересень наближається занадто швидко. Щоб було що згадати та розповідати своїм друзям, потрібно не втрачати жодної хвилини своїх літніх днів!
    Ми з друзями провели свої канікули в таборі «Першоцвіт», що в Алушті. Жодної хвилини нам не довелось сумувати. Веселі розваги, пекуче сонце, тепле море та незабутні краєвиди Криму – це лише частина наших спогадів про Алушту. Деякими своїми враженнями ми б хотіли поділитися з вами!

  Це вражаюча природа Криму! Краєвиди якої відомі на весь світ! Чудові фотографії, правда? А уявіть як побачити це на власні очі!!! Ми були в захваті!

             Про Ведмідь-гору існує така легенда
   Дуже давно в горах Криму жили величезні ведмеді. На самому березі моря оселилася велика ведмежа сім’я. Якось повернулися звірі з полювання й побачили уламки корабля, серед яких лежав невеличкий пакунок. Старий вожак розгорнув його і побачив маленьку дівчинку. Дівчинка почала жити серед ведмедів. Вони дуже любили її, особливо вожак. Минали роки, дівчинка росла й перетворилася на прекрасну дівчину. Вона часто співала пісні, сидячи на березі моря, а ведмеді готові були з ранку до вечора слухати її чудовий голос.
   Якось після сильної бурі недалеко від ведмежого лігвища до берега прибило човен з молодим і гарним, зовсім знесиленим юнаком. Дівчина потай від ведмедів улаштувала його в печері, а човен сховала під прибережною скелею. Вона носила йому їжу й питво, співала своїх пісень. Юнак і дівчина покохали одне одного й вирішили разом утекти до нього на батьківщину. Але щойно їхній човен відійшов від берега, ведмеді побачили втікачів і кинулися до моря. Старий ватажок люто заревів, опустив пащу у воду й почав пити її великими ковтками. Його приклад наслідували інші. Море почало помітно міліти, човен потягло назад до берега.
   Дівчина бачила: її коханому не уникнути страшної долі, його розтерзають ведмеді, і вона заспівала. Щойно до звірів долинув її голос, вони підвели голови від води й заслухалися. Човен почав швидко віддалятися. Лише ватажок продовжував свою справу. Побачивши, що його зусилля марні, старий ведмідь перестав пити, але залишився лежати, тужно вдивляючись у далечінь...
   Старий ведмідь лежить на березі тисячі років. Скам’яніло його могутнє тіло. Могутні боки перетворилися на стрімкі провалля. Висока спина стала вершиною гори, яка сягає хмар. Голова зробилася скелею, густа шерсть перетворилася на могутній ліс... Старий вожак став Ведмідь-горою, яку називають також Аюдаг.
   Також ми подорожували у гори. На нашому шляху була гоночна площадка. Щороку тут проходять світові гонки!

Крайньою точкою нашої подорожі стала вершина гори Ай-Йорі. Звідти Алушту видно, як на долоні.

   Ми побували на екскурсіях у всіх видатних палацах Криму, це було ЩОСЬ! Дивіться самі!

 Це замок у Масандрі.
Масандрівський палац ніколи не задумувався як велика резиденція, а скоріше як заміський будиночок. Семен Михайлович Воронцов вже мав шикарний палац у сусідній Алупці, тому вирішив на місці старого маєтку свого батька у Масандрівському парку побудувати „невеличку дачу” для тимчасового відпочинку. Проект було замовлено французу М. Е. Бухару, що створив палац у романтичному дусі. Будівництво почали у 1881 році, та після смерті власника полишили аж на ціле десятиліття.
   Після того як маєток дістався державі, Олександр ІІІ доручив академіку М. Е. Месмахеру довести справу до кінця. Дещо підредагувавши креслення француза, петербурзький архітектор створив справжній витвір декоративного мистецтва.    Притримуючись у зовнішньому вигляді раннього бароко – стилю Людовіка XIII, в інтер’єрах палацу він поєднав елементи романського стилю, готики, ренесансу, бароко, рококо та класицизму. Разом всі ці башти, веранди, балкончики, ажурні гвинтові сходи, скульптури та вітражі зробили споруду схожою на казковий замок.
   Після закінчення будівництва у 1902 р. маєток використовувався як подорожній і царська родина зупинялась тут лиш на короткий час у день. За радянських часів палац був санаторієм для хворих на туберкульоз, потім відомчою дачею. Наразі це музей, в якому експонуються власне інтер’єри самого палацу.

  Це видатний Лівадійський палац.
Лівадійський - Білосніжний Лівадійський палац відомий тим, що саме в ньому проходила Ялтинська конференція 1945 року за участю лідерів держав-учасниць антифашистської коаліції: Сталіна, Рузвельта і Черчіля. Напередодні конференції радянські солдати щіточками вимивали поверхню мармурового палацу, щоб гідно прийняти конференцію. Цікаво, що цей палац було побудовано за 16 з половиною місяців!

   А це наш улюблений Воронцовський палац!
Серед палаців нас найбільше заінтригував Воронцовський, що знаходиться в Алупці. Архітектор-італієць, якому доручили  зведення замку, ніколи до того не бачив Криму, але з поставленим завданням справився на відмінно. Він ризикнув, використавши техніку змішування стилів, що вважалася ознакою поганого смаку, але його ризик був виправданим: сучасники називали замок «казкою в камені». З північного боку туристів зустрічає величний та суворий фасад у феодальному стилі ХІІІ століття, з іншого боку постає розкішний ханський палац, пройнятий ароматом східних прянощів та відголосками казок Шахерезади, а вінчає цю композицію в стилі, що відображав  культуру ХVІ століття та утворився на зламі двох епох – Середньовіччя та Відродження.    Парк, що оточує замок, чарує п’янкими пахощами рослин, завезених  усіх куточків світу, та витонченою музикою струмків, які стікають з вершини Ай-Петрі.  На будівництво замку господар, Воронцов, витратив 20 років, а на створення парку – цілих 40, і все заради того, щоб російська знать надавала перевагу чорноморським курортам, а не закордонним.

                                                                    Нікітський ботанічний сад

   Спланований у пейзажному стилі, що спускається мальовничими терасами до моря, Нікітський ботанічний сад правомірно вважається одним із найкрасивіших в Європі. У його парках зібрано тисячі рослин із країн Середземномор'я, Південно-Східної Азії, Африки, Південної Америки. Серед них: вічнозелена ялина - із Середземномор'я, великоквіткова магнолія, завезена з Японії, дуб та багато інших.

 Колекції мигдалю, гранату, тюльпанів, клематисів, канн, хризантем - просто чудові. Приміром, у знаменитій колекції троянд близько 2000 різних сортів.

   А традиційні осінні виставки квітів в Ялті не обходяться без чудових хризантем Нікітського саду. Розводити їх почали з 1939 року. Відтоді створено багато чудових сортів, серед яких особливо виділяється Зимоцвіт, що здатен витримати навіть десятиградусний мороз.

 Сьогоднішній Нікітський сад займає більше дев'ятисот гектарів. На них розташовані дендрарій, субтропічні плодові та технічні культури, квіти, розплідники, заповідний ліс ялівцю. В арборетумі саду представлено рослинність усіх континентів земної кулі. Щорічно Сад відвідують близько 1 млн. туристів.

  У Крим можна закохатися з першого погляду і любити його завжди. Кожен, хто хоч раз його побачить, вже ніколи не зможе забути ці парки та палаци, морські узбережжя та хмаринки біля верхівки гори. Свідченням моїх слів може бути випадок, який трапився після Ялтинської конференції. Теодор Рузвельт, який був прикованим до інвалідного візка, сказав: «Якби я міг ходити, я б став на коліна і поцілував би цю землю».

     Літо… Скільки сподівань, надій, мрій на чудову пору відпочинку. Чекають нас моря, гори, далекі й близькі міста зі своїми історіями, славнозвісними місцями, знаменитими людьми. Куди ж податися  у наш кризовий час?
     Гарну пропозицію подав наш профком, запропонувавши відвідати Шацькі озера, які прославилися найчистішою водою (Невже в наш час є таке?!)
     І ось на кінець - то подорож. Приємним сюрпризом був автобус, в якому в спеку було досить свіжо і затишно. Він віз нас через міста України на північний захід. Минаючи гарні краєвиди, і милуючись красою української землі, уже налаштовуєшся на цікаві відкриття, нові зустрічі. Їхали ми вже по волинській землі і не могло проїхати славне місто Луцьк! З його таємничим Луцьким замком.
 

   Старовинна будова зустріла нас тишею. Хоча вночі був концерт українських виконавців, який організував Олег Скрипка на свято Трійці. На сторожі цієї тиші стояли три вежі замку: В’їзна, Владична та Стирова, сполучені мурами з бойовими галереями. Саме тут відчувався дух історії. На подвір’ї замку розміщений музей «Книги», де містилися книжки від найдавніших (славнозвісна Острозька Біблія) до сучасних, перші верстати та книги найрізноманітніших розмірів. В цьому ж замку ми відвідали єдиний на Україні «Музей дзвонів».
 

   Ми були не єдиними відвідувачами фортеці. Тішило те, що відновлюється, реставрується він, і як символом цього відродження стали соколи. В останні роки ці птахи почали облаштовувати свої гнізда у бійницях фортеці.
     Пряма дорога із замку привела нас до помешкання Косачів у місті Луцьку. Будівля з меморіальною дошкою нагадала нам про село Колодяжне, Лесю Українку і її феєричну драму «Лісова пісня». Ми відвідали садибу, де мешкала сім’я Косачів у селі Колодяжне. Два будинки стояли на подвір’ї: в одному жили батьки в іншому діти.
  Зараз там побудували ще й музей ім. Лесі Українки.

Та подорож наша тривала далі. По дорозі ми стільки дізналися про Волинь без книжок та фільмів від красномовного і такого закоханого в свій край гіда – пана Петра - , що й самі стали знавцями Волинської землі.
     Розповідь починалася від перших волинян і до сучасності, від географічного положення і до корисних покладів у землі. (Виявляється, що тут є навіть алмазне родовище!) А скільки цікавих легенд про назви міст, сіл, озер, річок. З розповіді ми дізналися, що Шацькі озера – це дев’ять водоймищ різних за розмірами. Лише три з них із піщаним дном. Найбільше і найглибше із них – Світязь.

Саме туди ми і подорожували. Про чистоту води говорили, що п’ять копійок на досить великій глибині на поверхні води ви побачите. І ми у цьому переконалися! Хоч знайти найглибше місце не вдалося, бо від берега треба було б відійти далеко. Тут ми відвели душу, накупалися досхочу.
     Коли поверталися назад, заїхали у Святогорський Успенський жіночий монастир.

Ми дивувалися тій красі, яка відкрилася перед нами. Адже монастир стоїть на горбу і, під’їжджаючи, його можна побачити далеко з різних місць. Знову ж стільки цікавих розповідей ми почули від монахині – гіда, приклонилися перед чудотворною іконою Пресвятої Богородиці, помилувалися квітами, які були завезені сюди з різних куточків України.
     А дорога наша прямувала вже додому. Ми були втомлені, але настільки задоволенні, адже хтось там об’їхав світ за 80 днів, а ми не гірше провели час – за 3 дні стільки вражень, що вистачило на все літо. І ще раз підтвердили істину: краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Тож подорожуйте, бо ж стільки цікавого є у нас, як-то кажуть «за городами».  

Де шумлять дуби високі, В береги Хомора б’є, Тут розкинулась Понінка, Рідне селище моє.

     Понінка…Найрідніший у світі для мене куточок, де я народилася, де знаходиться мій дім, вулиця, де я вперше почула спів соловейка на калині, вдихнула запах грибів у тінистих гаях, побачила справжніх журавлів у синяві небес. Ще яблуневі сади, у яких потопають наші оселі, розмаїття весняних квітів, сонячні полиски тихоплинної річки Хомори і старезні ліси, що оточують селище.
     З дитинства я полюбила Понінку – цей мальовничий куточок України, милувалася чудовими краєвидами, зеленими дібровами і першими весняними квітами біля батьківського порога. Полюбила щирих та працьовитих людей, пізнала красу материнської пісні та силу народних звичаїв і традицій, що сягають сивої давнини. Та й сама історія нашого селища не менш цікава і ще й досі приховує багато таємниць.
     Перше поселення знаходилось коло сільської Понінки у 18 столітті і, напевно, мало іншу назву. До сьогоднішнього дня у лісах коло сільської Понінки збереглися кам’яні залишки від поселення людей.
     З історичних джерел відомо, що пізніше це поселення придбав собі у власність шляхтич Понінський і присвоїв селу своє ім’я.
     На початку 19 століття сільська Понінка перейшла у власність поміщика Завадського. Селяни перебували у кріпосній залежності і відробляли 3-4 дні панщини на тиждень. За невиконання повинностей селян жорстоко карали на горі Завадській, яку, за народними переказами, наносили жінки-кріпачки пеленами. На тій же горі був збудований і палац пана Завадського, тому гору так і називають по сьогодні. За переказами старих людей, під горою йде низка підземних ходів. Деякі з них мають свій вхід коло річки, а куди ведуть – невідомо.
     Гордістю нашого селища є славнозвісне підприємство – картонно-паперовий комбінат. З його історією пов’язана доля багатьох понінківчан.  Не одне покоління моїх земляків примножувало славу підприємства. І ми пишаємося тими робітничими династіями, висококваліфікованими робітниками, які зросли в цехах комбінату. Не з власної волі багато фахівців змушені були залишити селище і працювати на інших підприємствах галузі. Але це свідчить про традиції високого професіоналізму.
     І ось знову засяяли вікна комбінату, загули машини, і нас не залишає думка про те, що в музеї підприємства з’явиться наступна нагорода за якісну продукцію.
…На чудовій волинській землі виросли дуби-велетні, що прикрашають одну з вулиць Понінки. Знавці природи визначають вік цих німих свідків історії селища в 300-350 років. Так, це справді свідки вікопомних подій – боротьби народу за своє соціальне і національне визволення, за нове, світле, щасливе та радісне життя і надіємось на те, що вони стануть свідками нового відродження Понінки.

У кожного з нас є маленька своя Батьківщина. Місця, де родились ми, завжди святі, Бо тут почалася дитинство вузенька стежина, Що стала дорогою нам у житті. І де б не були ми, куди б не закинула доля – У нашому серці лишались завжди І батьківська хата, і в полі висока тополя, І чисті джерела Хомори-ріки. Життя мого перша й остання яскрава сторінка, Тепло материнських  ласкавих долонь, Моя Батьківщина – квітуча і рідна Понінка, Любові не згасне і вічний вогонь.

Ви вперше в Понінці! Вам пощастило! Ми раді вітати вас у мальовничому селищі на берегах річки Хомори. Нехай наш путівник проведе вас затишними вуличками нашого селища.

Наша карта допоможе Вам зорієнтуватись та швидко знайти головні адміністративні будівлі (рожевий квадрат) та основні зони активного відпочинку (жовтий квадрат). А побачити ці місця допоможуть фото (список розміщено нижче карти).
Запрошуємо Вас у наше селище!

1. Понінківський НВК "ЗОШ І-ІІІ ступенів №1, гімназія" 
2. Церква
3. Селищна рада
4. Табір «Орлятко»
5. Дитячий садок №1 «Зірочка»
6. Понінківський професійний ліцей
7. Парк
8. Будинок культури
9. Понінківський картонно-паперовий комбінат
10. Лікарня
11. Лісництво
12. Завадська гора
13. Річка Хомора
14. Церква
15. Понінківська школа І-ІІ ступенів
16. Ліс
17. Костел
18. НВО, дитячий садок №2
19. Дубинка

Ви вперше в Понінці! Вам пощастило! Ми раді вітати вас у мальовничому селищі на берегах річки Хомори. Нехай наш путівник проведе вас затишними вуличками нашого селища.

Зима-2014, як і минулого року, буде затяжною, аж до кінця березня, але вже без таких снігопадів.
«Найсуворішиим  видасться лютий. З3-го числа - до мінус 20 градусів", - говорить народний синоптик Валерій Некрасов.
Березень обіцяє бути холодним, а 8 березня очікується мокрий сніг. "На початку березня - заморозки, після 10 березня - незначне потепління. В цілому весна буде дощовою, короткою і холодною.
Згідно з його прогнозом, квітень буде єдиним по-справжньому весняним місяцем у прийдешньому році. Літо прийде рано - в травні.
"До кінця травня утримається спека, погода буде сухою. Температура в Україні зросте до 25-30 градусів, а моментами - до +40. Це буде в серпні, а ось у липні середня температура складе 32 градуси", - вважає Некрасов.
Триватиме літо аж до жовтня.
Отже, поживемо, побачимо.

Снігурі прилетіли в грудні – зима буде суворою. Снігур під вікном сповіщає про себе – на відлигу.
	Багато інею на деревах – буде багато меду. Іній на деревах – до морозу, туман – буде відлига.
Сніг у грудні глибокий – урожай високий. Сніг по коліна – буде врожай. Грудень холодний та сніжний – хліб буде буйний та пишний.
	Сніг на полях – зерно в засіках. Багато снігу намете – багато хліба прибуде.
Грудень – не брат, а морознеча – не сестра. Зимове сонце, як мачушине серце: світить та не гріє.
	То сніг, то завірюха, бо вже зима коло вуха. Грудень – кінець року, а початок зими.
Який перший день грудня, така й уся земля буде. Грудень око снігом радує, а вухо морозом рве.
	Перший сніг  щільний і мокрий – на вологе літо, сухий і легкий – на сухе. Зима снігова – літо дощове, взимку хуртовина – і влітку негода.
Зима малосніжна – літо посушливе. Хмари йдуть проти вітру – на сніг.
	Чистий блакитний колір неба взимку – ознака стійкої ясної погоди. Якщо грудень сухий, то буде довга, суха весна і сухе літо.

                                                                                                                                    Автор: Давидюк Світлана